понеділок, 19 вересня 2022 р.

Край, в якому хочеться жити

Рідна земля - це наша мала батьківщина, де ми почули вперше мамину колискову, пізнали перші радощі й перші сльози, перші перемоги й поразки. Рідною є та земля, де ми народилися. 

І хоч би де ми  не перебували, куди б не пролягли наші нелегкі життєві дороги, ми завжди, хоча б у думках, повертаємось до рідних місць. Та, щоб по-справжньому любити свій рідний край, його треба добре знати.

Лубенщина має цікаве історичне минуле.  На Лубенській землі жили і творили багато відомих письменників і поетів.  Сьогодення нашого краю також є цікавим своєю красою і талантами. . По-справжньому щасливою є та людина, котрат знає і шанує своє коріння.

субота, 17 вересня 2022 р.

Борщ - витвір тисячолітнього українського культурного мистецтва

Без чого не можна уявити обід? НУ звичайно без борщу! Борщ - це символ національного духу над головою, родинного тепла, сімейної злагоди і спокою. Ця страва настільки давно увійшла до списку традиційних українських свят, що стала однією із найголовніших і найулюбленіших символів народної кухні й сутності життя.

Спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури ЮНЕСКО,1 липня, внесла культуру приготування українського борщу до списку нематеріальної культурної спадщини, що потребує негайної охорони.

У Войнихівській сільській бібліотеці зібралися користувачі бібліотеки,учасники жіночого клубу "Берегиня", які бережуть і дотримуються  традицій української кухні. Засідання відбулося під назвою "Наварила борщику".   Жінки розповідали про свої різноманітні, смачні рецепти борщів.

Людмила Фенько згадала, як вона варила свій перший борщ і він був найсмачніший. 

З плином часу відчуваються зміни в побуті населення, і ці зміни впливають на харчування українців, але український борщ залишається українською стравою для багатьох поколінь українців. Їжа в більшій мірі стає інтернаціональною. Проте, сучасна українська родина зберегла і збагатила давні добрі традиції української кухні.

 
Я захворіла Україною, в мені болить її сльоза...

 Ці слова мовила Тетяна Домашенко ще в 1998 році. То можна тільки уявити, як болять її сьогодні  сльози матерів, котрі втратили своїх дітей у кривавій війні, що її розв'язала Росія. Поезії Тетяни Домашенко - це немов дороговкази для читача на дорозі Любові - Любові до рідної Землі, до Слова, до Бога, до Незалежної Української Держави. Вона мовить добре слово всім чесним людям планети, що підтримують сьогодні Україну. 

Поетеса  проживала і працювала у Войнисі з1979 року  по 1987 рік.  Тому вона завітала у Войниху на зустріч і презентацію книги  "Я - Україна". ЇЇ поезія вразила слухачів до сліз. Всі присутні дякували за її вірші, які можна слухати і слухати.  Тетяна Домашенко подарувала свої книги  для користувачів Войнихівської сільської бібліотеки.

Одягни вишиванку, Україно моя! Йде на свято вся сім'я!  Сьогодні, коли ми вдягаємо цю чудову річ, ми вшановуємо  не лише красу й традиці...